І навіть небо плакало, прощаючись з 47-річним володимирчанином Юрієм Шліхтою, якого учора Володимир зустрів, стоячи навколішки. Відспівали загиблого військовослужбовця 9 квітня у храмі Віри, Надії, Любові та матері їх Софії.
Навколо труни, яка потопала у живих квітах та сльозах рідних, зібрались сотні людей – родина, побратими, духовенство, представники влади, друзі, колеги та жителі громади, які прийшли розділити біль втрати іще одного нашого земляка.
Ніхто не міг стримати сліз, коли після заупокійної літургії слово узяла одна з доньок Юрія Шліхти, яка розповіла кілька теплих спогадів про батька, подякувала усім, хто прийшов вшанувати його пам’ять, та зазначила, що має надію, що його смерть не була даремною, а Україна скоро переможе у війні з російським окупантом.
У Юрія Шліхти, якого хтось знав як спортсмена, а хтось як вчителя, шахтаря, депутата сільради чи військовослужбовця, залишилась дружина, двоє доньок та маленька онука. Двоє рідних братів та зять полеглого Героя нині також на фронті, обороняють нашу незалежність.
Поховали загиблого з усіма військовими почестями на кладовищі у його рідному селі Новосілки.
Спочивай з миром, Герою! Ми ніколи не забудемо про твій подвиг та не пробачимо цю жертву ворогам!
