11 вересня у храмі Віри, Надії, Любові і матері їх Софії міста Володимира молилися за жертв депортації, виселених з території Польщі у 1944-1951 роках. Представники влади міста, члени товариства “Холмщина”, парафіяни й священники вшанували світлу пам‘ять депортованих українців, спільно провівши панахиду та об’єднавшись у молитві.
Попри те, що цього року через війну не вдалось відвідати споконвічні землі предків – холмщаків, православне українське кладовище у селі Тератин, члени товариства “Холмщина” та небайдужі мешканці зібрались біля пам’ятного хреста, встановленого на території храму у 2019 році, щоб запалити свічки пам’яті та покласти квіти на знак пам’яті жертв примусової депортації з українських земель.
Під час пам’ятного заходу до присутніх звернувся науковий співробітник Володимирського історичного музею Богдан Янович, який зачитав вірш у пам’ять про земляків холмщан. Заступник голови міського товариства «Холмщина» Галина Борбелюк наголосила на важкій долі переселених та провела паралелі з сучасними переселенцями зі сходу України, висловивши впевненість, що Україна обов’язково переможе ворога.
“Мені приємно, що вже не один рік ви несете історію у пам’яті своїй, дітей та внуків, аби ніколи такі події не повторились. Ми живемо нині у дуже важкий час і згадуємо скорботно іще один непростий період історії України, тому надіємось, що сучасне покоління українців буде іншим, не піддаватиметься пропагандистським ідеям ворога, та ніколи не забуватиме стару та нову сторінки історії нашої держави”, – звернувся до присутніх заступник міського голови Андрій Гудим.
Довідково:
У 2022 році виповнюється 78 років від початку депортації з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини у 1944-1951 роках українців – автохтонних мешканців цих регіонів.
Протягом багатьох століть українці на цих територіях піддавалися утискам та переслідуванням від колонізаторів за свої віру, мову, землю, зазнавали численних духовних і матеріальних втрат, а в середині XX століття стали жертвами примусового виселення.
Процес депортації українців у 1944-1951 роках мав форму військових операцій проти мирного населення, супроводжувався грубим порушенням основоположних прав і свобод людини і громадянина, повною забороною повернення на рідні землі, вилученням майна, безальтернативним закріпленням за новими місцями поселення, залишати які було заборонено, обмеженням політичних, соціальних, економічних і культурних прав, що призвело до руйнування української культурної та історичної спадщини, поставило під загрозу знищення низку етнографічних груп українського народу. Депортація мала на меті призупинення тисячолітнього існування найзахіднішої гілки українства.
