Сьогодні відбувся другий день видачі продуктових наборів, які отримують у громаді переселенці та сім’ї загиблих військовослужбовців у межах проєкту «Надзвичайне реагування на підтримку дітей, постраждалих від збройних конфліктів, шляхом грошових переказів територіальним громадам, які включені до Ініціативи «Громади, дружні до дітей та молоді» для підтримки нагальних потреб сімей з дітьми», який реалізовується Дитячим Фондом ООН (ЮНІСЕФ) в Україні разом з Асоціацією міст України.
Протягом кількох годин було видано понад дві сотні пакунків з провізією – крупами, консервами, олією, солодощами та іншими харчами. Набори видають родинам із дітьми, а також пенсіонерам, інвалідам та малозахищеним верствам населення. На кожного члена сім’ї – один продуктовий набір вагою близько 10 кілограмів.
Уже від самого ранку на ґанку біля Центру культурних послуг збирається чимала черга, в якій здебільшого мами з дітьми різного віку. Серед них Тамара Дреєва (фото 1,2) з 13-річною донькою Лолітою та 10-річним сином Павлом. Мама-одиначка переїхала з дітьми до Володимира з рідної Харківщини чотири місяці тому. У пані Тамари досі дрижить голос, а на очі накочуються сльози, коли вона згадує, як їй довелось з дітьми на руках раптово покидати рідний дім.
«Наше рідне село уже практично зрівняли із землею, а від будинку, де жила із дітьми, лишилась лише половина. Жили упродовж трьох місяців без світла та води. Виїжджали на свій страх і ризик під обстрілами та вибухами з родиною знайомих. Спершу оселились у рідні в селі Овадне, а згодом почали винаймати квартиру у Володимирі. Хоч і добре прийняли нас у місті та все одно дуже хочеться додому», – розповідає жінка, тримаючи у руках коробку із допомогою.
З початком нового навчального року Лоліта та Павло продовжать навчання у режимі онлайн у своїй рідній школі. Діти неговіркі, їм важко адаптовуватись до нового місця, іще не мають нових друзів, тож мама планує відвідувати з ними різні групові заняття та волонтерський центр, де плетуть маскувальні сітки для військових.
Час зупинився 24 лютого для Анастасії з Сєвєродонецька, яка у перший же день війни виїхала з рідного міста з двомісячною Софійкою на руках (фото 3). Того ранку її чоловіка, який служить у ЗСУ, викликали на роботу у зв’язку із повномасштабним вторгненням росії на території України. Поруч із містом пролунали три потужні вибухи і молода жінка одразу ж зібрала речі та вирушила на захід України разом із батьками.
«Донечка поки що нічого не розуміє, адже для неї дім там, де її мама. А я дуже скучила за рідним містом, за чоловіком, який зараз захищає Україну. Дуже шкода, що він не бачить, як зростає наша Софійка. Бачились за увесь цей час лише один раз – три місяці тому його відпустили всього на три дні», – каже молода жінка.
У цей час 5-річний Владик жваво «допомагає» мамі Юлії перекладати продукти з коробки у пакет (фото 4,5). Непосидючий хлопчик хоче чим скоріше побігти на улюблений дитячий майданчик, де на нього чекає багато друзів. Пані Юлія розповідає, що намагається по-максимуму відгородити його від негативних емоцій, тож навіть коли чули гучні вибухи у рідному Бахмуті, то заспокоювала сина, що це, мовляв, так «грім гримить».
«Виїхали з Бахмута у травні на машині разом із сусідами, після того як «прилетіло» на сусідню вулицю. Оселились у Володмирі, адже у цьому місті служить у військовій частині мій молодший брат. Мені тут подобається, бо є схожість із нашим рідним містом – таке ж невеличке та охайне. Знаю, що від мого будинку уже нічого не лишилось, проте все одно мрію повернутись з сином додому», – веде розповідь Юлія.
Допомогу продуктовими наборами у Центрі культурних послуг видаватимуть завтра та у п’ятницю з 10-ї до 13-ї години. У списках наразі іще кілька сотень родин з різних куточків України, охоплених війною. За сухими даними на папері – цілі життєві історії, пронизані болем та тривогою, які, сподіваємось, швидко розвіються у Володимирі, який став їм тимчасовим прихистком.
