Перейменування вулиць

Покровська

в честь свята, яке відзначають 14 жовтня

Симона Петлюри

Головного Отамана армії УНР, символ антирадянської боротьби

№

п/п

Анатолія Махонюка

МАХОНЮ́К Анатолій Петрович(10. 09. 1962, с. Чевель Старовижів. р-ну Волин. обл. – 04. 05. 2016, с. Овадне Володимир-Волин. р-ну Волин. обл.) – поет. Брат Галини і Світлани Махонюків (див. Махонюки). Чл. НСПУ (2003). Стипендіат премії ім. Галшки Гулевичівни Волин. фонду культури (1993). Лауреат премії «Надія» (1994), нагородж. дипломом за кращу книгу в номінації «Літ-ра для дітей» (2011). Інвалід з дитинства 1-ї групи. Навч. у спец. школах-інтернатах у м. Знам’янка Кіровогр. обл. та м. Борислав Львів. обл. (1977–79), середню освіту здобув у заоч. школі в Овадному (1981), де й мешкав. Вірші друкував у рай. та обл. газетах, альманасі «Світязь». М. у дорос. поезії – філософ-мінімаліст, у дит. – філософ-вихователь, який намагається якомога повніше подати у вір­ші сюжет, ідею та персонажів.

Європейська

(пропозиція мешканців)

Сільська

(стара назва)

Андрія Войнаровського

Андрій Іванович Войнаровський (близько 1689 — 1740) — осавул Війська Запорозького протягом 1701–1716 років. Небіж та спадкоємець гетьмана Івана Мазепи по материнській лінії.

Один з представників польсько-українського шляхетського роду Войнаровських.

Леоніда Каденюка

Леоні́д Костянти́нович Каденю́к (28 січня 1951, Клішківці, Чернівецька область, Українська РСР — 31 січня 2018^[1], Київ, Україна) — український льотчик-випробувач 1-го класу, генерал-майор авіації, перший і єдинийастронавт незалежної України, народний депутат України 4-го скликання, Народний Посол України, Герой України, кавалер ордена “За заслуги” III ступеня^[2], кавалер ордена “За мужність”^[3]. Почесний громадянин містаЧернівці^[4]. Генерал-майор Збройних Сил України, Президент Аерокосмічного товариства України, радник Прем’єр-міністра України та Голови Державного космічного агентства України, радник та помічник Президента України з питань авіації і космонавтики. Почесний доктор Чернівецького Національного університету імені Ю. Федьковича^[5]

Провальська

На честь колишнього села Провалля, в напрямку якого йде ця вулиця.

Євгена Колодійчука

Колодійчук Євген Сергійович (12. 09. 1940, с. Марія-Воля Володимир-Волинського р-ну Волинської обл. – 20. 07. 2010, Київ, похований у с. Селець Володимир-Волинського р-ну) – письменник-гуморист, пісняр. Літ. премії ім. Остапа Вишні (2006), С. Олійника (2007). Чл. НСПУ (1985).

Закінчив факультет журналістики Київського ун-ту (1969).

Працював у газеті «Молода гвардія» (1969–72), старишим редактором ж. «Україна» (1976–86), у газетах «Наш час» (1992–96), «Урядовий кур’єр» (1995–2007).

Глуха

Історична назва

Івана Перлика

Перлик Іван (18 січня1869 — † 25 листопада1921) — старшина Армії УНР, командир 1-ї козацько-стрілецької (Сірої) дивізії, організатор антибільшовицького повстанського загону на Полтавщині.

Луки Мишуги

Мишуга Лука Теодорович (1887-19550 історик, правник, громадський діяч. Займався культурно-просвітницькою діяльністю на Волині, після розпаду Австро-Угорщини заснував у місті Володимирі Українську раду яка проголосила приєднання Волині до Української держави. Згодом увійшов до проводу ЗУНР та представляв її у Генеральному штабі армії УНР

Героїв Крут

День пам’яті Героїв Крут (День пам’яті полеглих у бою під Крутами) — пам’ятна дата боротьби за незалежність України.

Сонячна

(пропозиція мешканців)

Сірожупанників

(Перша козацько-стрілецька (Сірожупанна) дивізія Армії УНР Сіра дивізія)

Староостровецька

(історична назва)

Валентина Троцюка

Троцюк Валентин Сергійович (український актор кіно і театру, працював у Києві в театрі ім. Івана Франка, знявся в багатьох фільмах. Уродженець міста Володимира.)

Петра Франка

Франко Петро Іванович (28 червня 1890^[1], Нагуєвичі, Дрогобицький повіт^[d], Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина — не раніше 28 червня 1941, невідомо) — український педагог, письменник, науковець-хімік. Учасник національно-визвольних змагань 1917—1920 (зокрема, військовий льотчик УГА). Співзасновник Пласту. Член Наукового Товариства ім. Шевченка. Депутат Верховної Ради УРСР 1-го скликання (з 1940 року). Син Івана Франка.

Павла Скоропадського

Скоропадський Павло Петрович (3 [15]травня 1873, Вісбаден — 26 квітня 1945, Меттен, Баварія) — гетьман України, український державний, політичний і громадський діяч, військовик. Походив із козацько-старшинського роду Скоропадських^[2]. Офіцер Російської імператорської армії. Учасник російсько-японської та Першої світової війни. Гетьман Української Держави (29 квітня — 14 грудня 1918). Один з лідерів та ідеологів монархічного гетьманського руху. За його правліням в Україні відбулась політика українізації, запровадження валюти “гривня”, відкриття близько сотні українських гімназій, запровадження української мови у шкільну програму, при ньому було відкрито низку українських державних університетів.

Кутова

(походить від історичної назви Кут)

Зап’ятницька

Стара назва

Степана Фуги

Степан Фуга Очолював у Володимирі-Волинському антирадянську організацію у 1954

Касьяна Граната

ГРАНА́Т Касьян Харитонович (29. 02 (12. 03). 1888, с. Микуличі, нині Володимир-Волин. р-ну Волин. обл. – 09. 08. 1977, Житомир) – письменник. Чл. СПУ (1968). Шляхом самоосвіти опанував професію економіста. Працював у держ. установах. Виступав у періодиці з нарисами й оповіданнями. Автор зб. нарисів «Народна улюблениця» (1963), повістей «Велетом покликана» (1965), «Велет розпалює ватру» (1967; усі – Київ), присвяч. життю і творчості Лесі Українки.

Червоної калини

в честь пісні, яка стала символом України (автор Степан Чернецький)

Лесі Паєвської

Олександра (Леся) Миколаївна Паєвська (Псевдо: «Орися»,«М-35» (17 січня1908, село Нижній Березів,Косівський район, Івано-Франківська область — 8 квітня1953, м. Київ) — зв’язкова, референт пропаганди Окружного проводу ОУН. Автор різних статей, листівок і невеликих художніх творів.

Ореста Субтельного

О́рест Миросла́вович Субте́льний (1941-2016 канадський історик українського походження, доктор філософії. Його книга «Історія України» визнана на Заході кращим популярним викладом історії України.

Дем’яна Герштанського

Герштанський Дем’ян Йосипович (Даміан Іосифович) (1851^[1], с. Тараж Кременецького повіту Волинської губернії, нині — Старий Тараж Кременецького району Тернопільської області — †5 травня 1936, Володимир-Волинський) — православний священик, громадський діяч. Навчався у Волинській духовній семінарії, працював учителем в 4-класній духовній школі у с. Мильці Ковельського повіту Волинської губернії. З 1886 р. — священик у Володимирі-Волинському (протопресвітер^[2]). Викладав у місцевому двокласному міському училищі. У 1907 р. обраний депутатом до Другої Державної Думи Росії. У 1922—1928 рр. — член Сенату Другої Речі Посполитої Польської від Волинського воєводства (діяч «Українського клубу»). Автор публікацій у періодиці.

Похований на Лодомирському кладовищі у м. Володимир Волинської області.

Івана Пулюя

Пулюй Іван Павлович український фізик та електротехнік, винахідник, організатор науки, публіцист, перекладач Біблії українською мовою, громадський діяч. Встановив фундаментальні властивості й природу катодних променів, один із першовідкривачів Х-променів^[3] задовго до В. Рентгена^[4]. Професор і ректор Німецької вищої технічної школи в Празі, державний радник з електротехніки Королівства Богемія і Маркграфства Моравія. Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка, почесний член Віденського електротехнічного товариства.

Галини Коханської

керівниці жіночої розвідувальної мережі УПА на Волині, політв’язню радянських концтаборів.

Василя Загоровського

Загоровський Василь Петрович (р. н. невід.— †1577 / 29 вересня 1580, Крим^[1]) — зем’янин, урядник, культурно-освітній діяч, меценат представник українського роду Загоровських з Волині

Островецька

(є продовженням вул. 20-го Липня, історична назва).

Рятувальників

(пропозиція від ДСНС з метою вшанування людей які несуть цю службу)

Олени Полонської

(Казмирчак Олена Іванівна) – українська жінка-астроном

Ярослава Царука

Царук Ярослав Васильович народився 6 березня 1934 року в селі Заболоття Володимир-Волинського району в селянській сім’ї Василя та Ірини Царуків. Відомий волинський краєзнавець, лауреат багатьох премій у сфері журналістики та історії,

Шпитальна

(історична назва)

Людмирської Діви

Людмирська діва (перша жінка – рабин, уродженка міста Володимира)

Петра Мартинюка

Петро́ Пили́пович Мартиню́к (23 серпня 1922, Роговичі (тепер Локачинського району) — 5 червня 2020,Володимир-Волинський^[1]) — український громадський та військовий діяч, ветеран УПА. Кавалер державногоордена «За мужність» 3 ступеня (2009), кавалер ордена Володимира Великого 3 ступеня, від 22 серпня 2012 року — почесний громадянин Володимира-Волинського

Княгині Анни

(в честь матері Данила і Василька) Анна (рік народження невідомий — померла у 1253) — донька візантійського імператора Ісаака II Ангела від його першої дружини Ірини Палеолог, що могла бути донькою великого ієрарха (megas hetaireiarches) Юрія Палеолога. При народжені отримала ім’я Єфросинія. Друга дружина великого галицько-волинського князя Романа Мстиславича (з 1199 або з 1200), мати князів Данила та Василька Романовичів. Ймовірно, похована у Володимирі в Городищі «Вали». Її друге чернече ім’я — Анна встановили з посвяти церкви Свв. Іоакима і Анни у Володимирі, встановленої її онуком, волинським князем Мстиславом Даниловичем над могилою бабці.

Гімназійна

(історична назва)

Івана Губара

Губар Іван Гаврилович почесний громадянин Володимира, Заслужений вчитель УРСР, кавалер орденів Трудового Червоного Прапора (1971) та Леніна (1986), директор Володимир-Волинського педагогічного училища у 1961—1996 рр.

Миколи Букатевича

Букатевич Микола Петрович(16 вересня 1907, Любомль — 13 квітня 1985, Володимир-Волинський) —український живописець, педагог.

Від першого повоєнного року почався володимир-волинський період життя та творчості митця. Він працював керівником станції юних техніків, викладав у педагогічному училищі.

Букатевич активно включився в культурно-мистецьке життя міста: клопотав про відкриття філії Товариства художників Володимира-Волинського, двічі засновував дитячу художню студію, вперше — 1947 року (студія діяла два роки), вдруге — 1974 року. Художник ставив за мету навчити дітей рисунку, малярській техніці, розумінню площини й простору, прагнув одухотворити практичні знання естетичним чуттям. Він уважно слідкував за успіхами учнів, підтримував найобдарованіших. Студія стала важливою громадською справою Букатевича. 1978 року студію було реорганізовано у Володимир-Волинську дитячу художню школу.

Букатевич багато працював творчо і сам продовжував вчитися. 1966 року 59-річний художник вступив на заочне відділення художньо-графічного факультету Одеського педагогічного інституту імені Ушинського.

Від 1972 року — на пенсії.

У 1978–1979 роках відбулися персональні виставки творів митця в Луцьку, Володимирі-Волинському, Любомлі.

13 квітня 1985 року Букатевич помер.

27 вересня 2007 року в культурно-мистецькому центрі Володимира-Волинського відбулася науково-мистецька конференція з нагоди відзначення 100-річчя від дня народження Букатевича. Також було відкрито виставку робіт художника.

Миколи Саєвича

Саєвич Микола Михайлович (1885-1944 рр. Український інженер-лісівник, громадський і військовий діяч. У 1914 році вступив до лав Українських січових стрільців, сотник Української Галицької армії. У 1916 очолював комісаріат Українських січових стрільців у місті Володимирі-Волинському. Ним була розгорнута широка культурно- освітня діяльність. При його безпосередній участі було засновано понад 50 народних шкіл. )

Праведників народів світу

(люди які рятували євреїв під час Голокосту, а у Володимирі таких проживало чимало)

Івана Ющука

(нар. 3 жовтня 1933, с. Черників (нині — Чорників) Володимир-Волинського району Волинської області — 27 березня 2021, м. Київ) — український мовознавець, літературознавець, перекладач, громадський діяч, професор (з 1992). Автор 30 новаторських підручників з української мови для середніх та вищих шкіл. Дослідник Голодомору-геноциду українців 1932—1933 років.Професор (1992), завідувач кафедри слов’янської філології і загального мовознавства Київського міжнародного університету[1], Заслужений діяч науки і техніки України (з 1993), відмінник освіти України, член Національної спілки письменників України, член Центрального правління та Головної ради Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка[2], лауреат Всеукраїнської премії імені Бориса Грінченка, Всеукраїнської премії імені Івана Огієнка (2014)[3] та премії імені Дмитра Нитченка (2016)[4].

Івана Коссака

Іван Йосипович Коссак (11 вересня 1876, Дрогобич — 15 січня 1927, Київ) — український військовий і громадський діяч, сотник Легіону Українських Січових Стрільців. Іван Коссак у складі Січових стрільців у Володимирі займався організацією українських шкіл. Саме завдяки йому у місті було створено гімназію ім. Т. Г. Шевченка.

Вузька

(стара назва)

Тургенєва

(с-ще цег. з-ду)

Кочерська

(поселення Кочер було розташоване по ліній прямування вулиці за межами міста, підтверджено картами 1873 та наступних років)

Цегельна

(історична назва)

Володимира Андрощука

Андрощук Володимир Іванович

Український режисер і журналіст, автор фільму про Володимир. Уродженець села Горичів.

Автор десятків художніх, історичних і музичних фільмів. Найвідоміші – « Час збирати каміння» і « Княжий град» ( про історію м.Володимира». Вдова митця Галина Андрощук передала до музею м.Володимира особистий архів чоловіка.

Михайла Тележинського

Тележинський Михайло Теодорович (композитор, хоровий диригент, публіцист, духовний та політичний діяч)

Юзефа Чеховіча

Ю́зеф Чехо́вич (відомий польський поет, у 20-30 хх. Роках жив і працював у м. Володимирі)

Павла Півоваренка

Павло́ Васи́льович Півова́ренко (командир 51-ї бригади, Загинув 29 серпня 2014 року під час прориву північної колони з оточення під Іловайськом.)

Яблунева

(пропозиція мешканців)

Броніслава Яблонського

(1920-1986 рр. професор, агротехнік, ректор рільничої академії (Вроцлав), автор 85 наукових праць, у тому числі 4 підручників, шкільну освіту здобував у місті Володимирі.

Левка Лук’яненка

Левко́ Григо́рович Лук’я́ненко (24 серпня 1928, с. Хрипівка, Городнянського району, Чернігівська округа, Українська СРР — 7липня 2018, Київ, Україна^[2]) — український політичний та громадський діяч, дипломат, письменник, юрист та радянський дисидент, учасник національного визвольного руху.Борець за незалежність України у ХХ сторіччі. Співзасновник та активний член Української Гельсінської Групи, голова Української Гельсінської Спілки, одним із організаторів Української робітничо-селянської спілки. Засновник та перший голова Української республіканської партії. Народний депутат України I-II, IV-V скликань. Кандидат в Президенти України на виборах 1991(3 місце, 1 432 556 голосів або 4,49%)Герой України. Співавтор Декларації про державний суверенітет України, автор Акту проголошення незалежності України. Голова Української асоціації дослідників голодоморів в Україні(1998).

Млинна

( стара назва)

Повстанська

На честь листопадового повстання 1830-1831 рр., у якому брали участь приблизно 150 володимирчан у складі загону Луї Стецького. Вулиця розташована приблизно у тому ж місці, де російська влада розстріляла полонених учасників цього повстання

Крива

(історична назва)

Леоніда Герасим’юка

Леонід Панасович Герасим’юк (нар. 23 квітня 1926, Орищі, Волинська область — 18 серпня 2019,Молочанськ^[1]) — підпільник ОУН, вояк УПА^[2], волонтер часів новітньої російської агресії щодо України.

Леонід Герасим’юк народився 23 квітня 1926 року у селі Орищі (нині — Локачинський район Волинської області).^[3]

В червні 1941 року Леонід Герасим’юк, під час проголошення у Львові Української Держави, піднімав синьо-жовтий прапор на Княжій горі, за що був арештований гестапівцями. За це був засуджений до смерти, але зумів втекти з в’язниці^[4] та приєднався до збройної боротьби в лавах УПА. Починав Леонід Опанасович ройовим у селі Вовчок, далі опікувався ідейно-політичною та інформаційною роботою з особовим складом та місцевим населенням, воював на Поліссі, Холмщині та Підляшші.

В жовтні 1944 року Герасим’юк потрапив у полон до НКВС, був засуджений до розстрілу, всю його сім’ю вислали до Сибіру^[5]. Після кількох місяців очікування смертний вирок замінили на 20 років каторжних робіт.^[3] Відбував покарання у Казахстані на мідних рудниках та на будівництві космодрому Байконур.^[3]

Миколи Аркаса

Микола Аркас (1852-1909 рр. Народився в Греції, на початку ХІХ століття поселився в м. Миколаєві. Історик українського музичного мистецтва. Автор першої виданої українською мовою, популярної узагальнюючої праці з історії України «Історія України – Русі»

14-ї Князівської бригади

14-та окрема механізована бригада імені князя Романа Великого (14 ОМБр, в/ч А1008, пп В0259) — з’єднання Сухопутних військ Збройних Сил України. Сформоване 1 грудня 2014 року з залишків розформованої 51-ї механізованої бригади й нових мобілізованих.^[1] Новостворена частина нагороди і почесні назви 51-ї бригади не успадкувала.^[2] За чисельністю більша за 51-шу бригаду, яка у свою чергу була найчисельнішою у складі Сухопутних військ України

Затишна

(пропозиція мешканців)

Магістратська

Коли Володимир наприкінці XVI століття отримав Магдебурзьке право, то постало питання про будівництво ратуші для магістрату (магістрат – це орган влади у місті). Прийнятну споруду знайшли у передмісті Залужжя (зараз – частина села Заріччя, саме там, де проходить теперішня вулиця Червонобережна). Будинок викупили за міські гроші, розібрали та перевезли у сам Володимир. Це і був внесок зарічан у розвиток міста.

Євгена Гаврилюка

(уроджененць села Вощатин)

Тиха

(пропозиція мешканців)

Лесі Українки

українська письменниця, перекладачка, фольклористка, феміністка та культурна діячка, співзасновниця літературного гуртка «Плеяда» та групи Українська соціал-демократія. У сучасній українській традиції входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України^[6]

Адама Кисіля

Адам Кисіль (*1600, с. Низкиничі — 3 травня 1653, Низкиничі) — урядник, політичний і державний діяч Речі Посполитої. Воєвода брацлавський, київський. Один з чотирьох православних сенаторів Речі Посполитої напередодні повстання Богдана Хмельницького.

Походив зі старовинного волинського боярсько-шляхетсько-магнатського роду Киселів. Син володимирського підсудка Григорія Гнівошовича Киселя та його дружини Терези з Іваницьких. Навчався в академії в Замості, де одним із його вихователів-наставників був Касіян Сакович.