-Людина помирає двічі: один раз фізично, а вдруге – коли про неї забувають. Ми ніколи не дамо витерти з людської пам’яті імена наших героїв! – цими словами голова Державної прикордонної служби України Петро Цигикал сьогодні, 25 жовтня, підсумовував врочисту, але таку сумну подію у житті нашого міста – відкриття меморіальної дошки загиблому у АТО Олександру Максименку. Меморіальну дошку окропив священик, віддали мовчазну шану побратиму прикордонники, принесли квіти міський голова Петро Саганюк та його перший заступник Ярослав Матвійчук, подяку від обласної влади за вшанування пам’яті усіх героїчно загиблих військовослужбовців висловив заступник голови ОДА Олександр Степанцов.
Ще зовсім молодого і завжди усміхненого Олександра Максименка не стало 9 вересня 2014 року, підірвався на фугасі з іще двома своїми побратимами поблизу села НижньобараниківкаБіловодського району на Луганщині, супроводжуючи на зйомки журналістів телекомпанії «ІРТА». Оперуповноважений прикордонної оперативно-розшукової групи відділу прикордонної служби «Біловодськ» Луганського прикордонного загону ДПСУ Олександр Максименко більше ніколи не пройдеться вуличками рідного Володимира-Волинського, не обійме дружину Зою, не поведе за руку свого синочка Давида, до народження якого не дожив лише 39 днів. Його образ застиг на пам’ятнику, що на Федорівському кладовищі, а також на двох меморіальних дошках, одна з яких два роки тому була встановлена на школі № 1, де Сашко навчався, а другу сьогодні відкрили на приміщенні підрозділу прикордонної служби, що на вулиці Устилузькій.
У своїй промові голова Держприкордонслужби Петро Цигикал, який зі столиці прибув на відкриття пам’ятної дошки, зазначив, що загалом участь у антитерористичній операції взяли майже 18 тисяч прикордонників, чотири тисячі службовців прикордонної служби охороняють східні кордони держави на цей час, 795 осіб нагороджені різними бойовими відзнаками, на жаль, 69 із них – посмертно. Серед таких і володимирчанин Олександр Максименко. Його нагороду «За участь у антитерористичній операції», підписану Президентом України, а також капітанські погони керівник Державної прикордонної передав батькам – Світлані й Олександру Максименкам, схиливши в пошані голову перед людьми, які виховали такого мужнього сина.
Спогадами про свого вихованця поділився класний керівник Сашка, вчитель ЗОШ №1 Андрій Стрільчук. Він розповідав, яким ініціативним та творчим був хлопець і в навчанні, і в громадському житті школи. Теплі спомини про Олександра Максименка залишились у всіх, хто його вчив, та з ким він учився: хлопець з ентузіазмом залучав товаришів до збору металобрухту, за що їхній клас отримав в якості заохочення поїздку у Карпати, був капітаном футбольної команди школи, брав активну участь у різноманітних шкільних святах, а ще безвідмовно допомагав товаришам, які на той час лише починали освоювати комп’ютерну техніку. Ось і у останній день відпустки, за словами вчителя, Сашко ніяк не міг розпрощатись з колишніми однокласниками – всю ніч провели у розмовах, будували плани на майбутнє, яким так і не вдалось здійснитись…
Іменем Олександра Максименка у місті названо одну з нових вулиць, його посмертно нагороджено відзнакою «За заслуги перед містом Володимир-Волинський» та присвоєно звання «Почесний громадянин міста Володимира-Волинського», у парку «Слов’янському» на алеї Слави росте його іменний молодий дуб. Пам’ять – єдине, чим ми, жителі міста, можемо вшанувати героїв, які віддали за нас свої життя. Тож пам’ятаймо їх довіку!
