Історія міста

Археологічні знахідки свідчать, що на території міста люди жили в різні історичні епохи: тут виявлено залишки поселень доби міді (ІІІ тисячі років до н.е.), раннього заліза (І тисяча років до н.е.) і перших століть нашої ери. Стародавнє місто Володимир було розташоване у південній частині сучасного міста і мало вигляд неправильного п’ятикутника, укріпленого валами та ровами. Воно було розташоване в трикутнику мiж рiчкою Луга (стара назва “Луг”) та її притоками, які також були елементами старих фортифікаційних споруд.

Зі слів літописця Нестора “Доблесний князь Олег покорил в 885 году славянские племена”. Ці слов’янські племена жили по верхів’ях рік Західний Буг, правих приток Прип’яті, центром яких було місто Ладомир. За угорськими хронiками, так званими “Нотарiями короля Бели”, мiсто iснувало вже в 884 роцi пiд назвою Ладомир. А перша літописна згадка про місто під назвою Ладомир відноситься до 866, а Володимир – до 988 року. Вона збереглась у “Повесті временних лет” – найдревнішому київському літописі, укладеному у ХІІ ст. на основі попередніх літописних записів та у давніх літописах під 988 роком. У 906 році ці племена брали участь у поході Олега проти греків. Це означає, що волиняни ввійшли до складу Русько-Київського князівства ще на початку Х століття. Це був період об’єднання східнослов’янських племен в єдину державу – Київську Русь (Русь-Україна).

Вперше Володимир-Волинський згадується в лiтописах пiд 988 роком, коли київський князь Володимир Святославич, прозваний за свої діла “Великим” здійснив похід на Захід. Тут на землях волинян та бужан, на правому березі річки Луги підпорядкував язичне місто під назвою Ладомир. І у 988 році нарік його своїм іменем – Володимир.

У цей період Ладомир стає значним культурним, торгівельним та військовим центром. Місто знаходилось у прикордонні і в центрі Волинської землі, на перетині важливих шляхів. По утворенню єдиної держави з центром в Києві роль Володимира зростає. Його вигідне стратегічне положення зумовлювало розміщення тут великих торгівельних осередків та місій, в тому числі зарубіжних.

Відповідно тут зосереджувались і значні військові сили. Один із сухопутних шляхів до Європи проходив через Володимир. За 12 кілометрів поблизу міста через річку Буг, біля військової фортеці Вотня (нині Устилуг) існувала значна переправа. В політичному відношенні місто набуло статусу столиці Волинської землі.

В хроніках раннього середньовіччя Володимир згадується як столиця значних слов’янських племенних об’єднань. Варто згадати про ранньо-слов’янське поселення 6-9 століть, Зимнівське городище, що в 5 кілометрах від міста. Це поселення на початку 9 століття було повністю знищене варварами. Ймовірно, що частина жителів, після руйнування поселення вибрала новим своїм осідком місцевість, на котрій тепер знаходиться місто. Тобто цілком можливо, що в історії Володимира маємо один з найбільш ранніх випадків так званого “перенесення міста”. Бурхливий розвиток Володимира в Х-ХІ столітті привів до того, що в його міську територію було внесено і Зимне, де споруджено монастир відомий з 1054 року, і виник один з міських некрополів що нараховував майже 500 курганів. Місто мало дуже міцні, досконалі укріплення. На високих земляних валах були збудовані стіни з кількома воротами. В Х-ХІІ ст. у місті були розвинуті зброярське, ювелірне ремесла, гончарство та кам’яне будівництво. Археологічні знахідки на відомих пам’ятках давнини свідчать про високий рівень ремісників Володимира. З міста був поширений експорт зброї, ювелірних виробів за межі Волині. На початку ХІІ ст. у місті орієнтовно нараховувалось понад 20 тис. жителів. За літописними та археологічними знахідками княжий період відзначався значним економічним розвитком, в тому числі будівництво. У місті було побудовано 8 кам’яних храмів (Х-ХІІІ ст.) , разом з дерев’яними – понад 20 храмів і палаців. У ХІІ ст. у місті склалась своя архітектурно-будівельна школа.

У 992 роцi у Володимирi заснована єпископська кафедра. Першим єпископом Володимирської кафедри став Стефан I. При кафедрi була заснована школa, де вчили грамоти, писання й переписування церковних книжок та документiв не тiльки на слав’янськiй, але й на грецькiй та латинськiй мовах. В 1097 роцi у Володимир заради перевiрки шкiл та вчителiв приїжджав лiтописець Нестор.

Центральна частина укрiплень – це городище “Волинського типу”. Дитинець займав площу 1,5 гектарiв мав два виходи – з пiвнiчної сторони великий, i менший, з пiвденної; був оточений валом, по верху якого розмiщенi дерев’янi стики з галереями та баштами. Навколо дитинця викопаний рiв, по якому був пропущений один iз рукавiв рiчки Смоча. Окольне мiсто також являло собою лiнiю валiв та ровiв,що оточували дитинець, ансамбль Успенского собору та кiлька монастирiв з житловими забудовами. Воно мало майже правильну пiвкруглу форму, чому сприяло радiально-кiльцеве планування вулиць. В мiстi було троє ворiт – Київськi, П’ятницькi та Гридшинi.

Пізніше князь Володимир вiддає мiсто в удiльне володiння своєму сину Всеволодовi. Вiдтодi Володимир стає столицею Волинського, а з 1199 року Волинсько-Галицького князiвства – державним, адмiнiстративним, торгoвельним i культурним центром не тiльки Волинi, але i сусiднiх князiвств та земель. Наприкiнцi XIII – початку XIV столiття у Володимирi-Волинському писався Волинсько-Галицький лiтопис (Волинська частина). Володимир вiдiгравав велику роль в торгiвлi мiж пiвднем i пiвнiччю, використовуючи водяний шлях рiчкою Буг через Дрогочин до Балтiйського моря i рiчкою Прип`ять до Києва. Для розвантаження суден у місті були обладнані спеціальні “узвози”. Місцеві купці вели торгівлю з багатьма країнами Європи і Азії. Ймовiрно, що вже в другiй половiнi XIII ст. Володимир користувався мiським прaвом, яке боронило як купцiв, так i ремiсникiв вiд мiсцевих феодалiв.

Володимирський престол часто переходив з рук в руки, тут довго не могла сформуватись окрема князiвська династiя. Міжусобиці, що часто спалахували між нащадками Володимира Великого, сповільнювали розвиток міста. Засновником династії став внук Володимира Мономаха Iзяслав Мстиславович. Його нащадки князювали на Волинi майже два сторiччя. У 1199 роцi володимирський князь Роман Мстиславович об’єднав галицькi i волинськi землi в одну велику державу. Цей великий державний діяч і полководець України-Руси був на престолі у Володимирі і Києві. Певний період керівництво державою здійснювалось з єдиного стольного града Володимира. Бурхливi часи, лиха доля принесла дiтям великого князя Романа по його смертi, якi змушенi були поневiрятись по чужих краях iз своєю матiр’ю, а у дорослому вiцi всi сили вiддали боротьбi з боярством і татарами.

Частi мiжусобнi вiйни, напади ятвячiв та литовцiв, а вiд 1240 року руйнiвнi напади татар, завдавали величезної шкоди мiсту. Особливо трагiчно закiнчилися напади татар на Володимир у 1241 i 1261 роках, коли не тiльки замок, але й цiле мiсто було стерте з лиця землi. Данило Галицький, князь Василько, а пiзнiше його син Володимир Василькович, боронили та вiдбудовували Володимир. Пiсля Володимира Васильовича на володимирському столi княжили: вiд 1292 р. Юрiй I, Андрiй I, Лев II i Болеслав, Юрiй II (у 1340р.) На цьому лiнiя Романовичiв обривається. На печатках грамот Юрiя II постатi останнiх володимирських князiв на тронi одягненi в мантiї iз короною на головi (що свiдчить про королiвський титул), а також з мечем на конi.

Пiсля трагiчної смертi Юрiя II (вiн був отруєний), польський король Казимир захопив Володимир i почав тут будувати великий мурований замок, однак невдовзi змушений був вiдступити, залишаючи замок князю Любарту Гедiмiновичу недобудованим. З невiдомих причин Любарт нищить кам’яний замок. Після 1341 року, коли столиця під брязкіт мечів переходить до східного міста Луцька, Володимир стає центром удільного Волинського князівства.

Як видно з документiв, мiсто Володимир в 13-14 ст. веде велику торгiвлю з Польщею, Чехiєю та Тевтонським орденом, але вiдсунення кордонiв i перенесення столицi князiвства спричиняє майже цiлковите припинення торгiвлi. Володимир, безустанно плюндрований татарськими загонами, стає поступово мiстом-руїною. В 1324 році місту було надано Магдебурзьке право. У складі Литви воно перебувало до Люблінської унії 1569 року, коли Польща і Литва об’єднались в одну державу. Після Люблінської унії місто перейшло до корони Польської. Володимир стає місцем перебування уніатських митрополитів. В 16 ст. було двi ревiзiї замку. Iз актiв ревiзiї 1545 року вiдомо, що Володимирський замок знищений пожежею. Король Казимир разом з дружиною вiдвiдав Володимир i велiв вiдбудувати замок, тодi ж вiн вiддав Володимирське староство князю Олександру Сангушковичу. З ревiзiї 1552 року дiзнаємося, що замок побудовано з дубового дерева стараннями городничого Солтана, i що вiн має п’ять веж. B’їздна чотирикутна, iншi круглі, королiвський палац, побудований з соснового дерева i покритий гонтою, є церква Iокима i Анни та дванадцять домiв. I ледве мiсто починає пiднiматися пiсля татарських нападiв 15 ст., як знову було пограбоване та спалене в 1657 р., пiд час шведської вiйни. З iлюстрацiї 1765 року вiдомо: замок, що стоїть посеред болiт, обнесений валами, i мiст через болото дерев’яний пошкоджений. Ворота дерев’янi, в два яруси. На першому – в’язниця для простих людей, на другому – для шляхтичiв. У мiстi дiють цехи: кушнiрський, пекарський, рiзницький, ковальський, шевцiв та кравцiв, налiчується сорок будинкiв. I з iлюстрацiї 1789 року – населення – 202 чол., дерев’яний замок розiбрано, мiщани скаржаться на вiдсутнiсть ратушi. Народ настiльки збiднiв, що вже не в змозi платити податки. Для пiдняття благоустрою мiста король Казимир II Ягемонович на початку 14 ст. дарує Володимиру магдебурське право, яке в 1509 роцi було пiдтверджено королем Сiгiзмундом I. В 1570 роцi король Сiгiзмунд Август знову пiдтвердив це право, установив цехи, забезпечив свободу промислiв i торгiвлi, заснував два рази в недiлю базари i три двотижневi ярмарки в рiк, а також дав право мати свою мiську печатку з зображенням< св. Георгiя Змiєборця на конi.

В 1774 роцi король Станiслав-Август пiдтвердив мiсту магдебурське право i збiльшив число ярмарок. В найтяжчi часи, в 1593 i 1652 роках вiдбувалися у Володимирi так званi саймишi Волинського воєводства, урядував мiський суд Київського воєводства, саймишi Київського воєводства. Саймишi проходили в Успенському соборi, побудованому ще за часiв Мстислава Iзясловича (1154-1162 рр.), або в домiнiканському костелi. У 1786 році у мiстi відкрито аптеку, взагалi, першу на Волинi. У місті діяла друкарня. В 1588 роцi князь Костянтин Острожський реформує давню школу при православнiй кафедрi, призначаючи двох вчителiв з слов’янської та грецької. На початку 17 ст. школа переходить пiд патронат єпископа Iпатiя Потiя. Його наступник реєструє її на зразок єзуїтських колегiй, пiзнiше ця школа переходить до Василiан. У вiсiмнадцятому столiттi школа у Володимирi називається колегiумом i має шiсть класiв. Колегіум отримує статус вищого навчального закладу. В ньому навчалось більше 400 учнів, а також освіту тут здобували Феофан Прокопович та Стубелевич.

У 1795 р. мiсто Володимир приєднано до Росiї, як повiтове мiсто новоутвореної Волинської губернiї i перейменовано у Володимир-Волинський. Школа (колегiум) переходить пiд управлiння Волинської учбової округи i, як усi школи, пiдлягає Фадею Чацькому, як п’ятикласна повiтова школа. Пiсля першого польського повстання 1831 року школа була закрита i лише в 1869 р. у Володимирi-Волинському знову було вiдкрито двокласну росiйську повiтову школу. В цей же рiк було вiдновлено Волинську єпархiю i призначено православного єпископа. В 1887 роцi в пам’ять 900-рiччя Хрещення Русi у Володимирi при св. Василiвськiй церквi було засноване Православне Свято-Володимирське Братство, одним iз основних завдань якого було збереження древнiх церковних пам’ятникiв, в т.ч. збереження Мстиславового храму вiд дальшого руйнування. В число завдань входило обладнання сховища древнiх лiтературних та iнших пам’яток i бiблiотеки з книг релiгiйно-мирського змiсту.

У 1892 роцi у Володимир-Волинському налiчується 8836 жителiв; 1199 будинкiв (з них 133 кам’янi); тютюнова фабрика та трубочний завод, на яких працювало 33 робiтники. Вулицi не брукованi, лише подекуди прокладенi дерев’янi тротуари у двi-три дошки. Чотири рази в рiк бувають ярмарки. Трохи оживила мiсто побудована у 1908 роцi залiзниця, яка сполучила Володимир з Ковелем, а тим самим з Варшавою та Києвом. Мiсто славилось своїм гончарним промислом, при мiському магiстратi до 70-х рокiв 19 столiття iснувала цехова управа гончарiв.

Hа початку першої свiтової вiйни майже все населення мiста було eвакуйоване на схiд. Залишилися лише пiдроздiли Бородинського полку. У 1915 р. Володимир-Волинський зайняли австрiйськi вiйська. Пiд час окупацiї мiстом командував вiйськовий посадник – українець Гнат Мартинець. У цей час при сприяннi Українських Сiчових Стрiльцiв, що перебували тут, створилися школи. У Володимирi українська школа нараховувала понад 300 дiтей. З 1921 по 1939 роки Волинь була у підпорядкуванні Польщі. У цей період місто носило назву “Владзімеж”.  Безкiнечнi вiйни у перiод княжої доби, першої i другої свiтових воєн, знищили не тiльки унiкальнi пам’ятники старовини, а i його населення. Статистичнi данi говорять, що мiсто у 1864 роцi нараховувало 5922 чол., Луцьк – 4970, Ковель- 3286. Через 50 рокiв населення Володимира-Волинського досягло 18 тис. чоловiк. Пiсля Першої Свiтової вiйни у 1921 роцi Володимир-Волинський мав 11623 чол., а за наступне десятилiття населення досягло тiєї кiлькостi, яку воно мало в часи лiтописної слави – 20 тис. чол. До Великої Вiтчизняної вiйни мiсто нараховувало 25 тис.чол., а пiсля – всього 7 тис.чол.

Вiд 1939 року i по сьогоднiшнiй час Володимир-Волинський є адмiнiстративним центром однойменного району, а з 1975 року- мiстом обласного пiдпорядкування. Нiколи не занепадала роль зручного географiчного pозташування мiста, i в рiзний час воно було як стратегiчним вiйськовим пунктом, так i значним торговельним центром.