Як захистити дитину від домашнього насильства?
Проблема домашнього насильства в українських родинах, на жаль, не втрачає своєї актуальності. Якщо удома систематично б’ють, ображають, критикують усе, що ви робите, принижують, не дають самостійно ступити кроку, ви не можете вільно висловити свою думку – це не просто внутрішні родинні конфлікти чи модель стосунків у сім’ї, а насильство. Дуже часто жертва сприймає таке ставлення кривдника як нормальну поведінку і «списує» риси характеру кривдника, спосіб виховання тощо і вважає це наслідком своєї «поганої» поведінки. І це стосується як дорослих жертв домашнього насильства, так і дітей. Але коли замість щасливого дитинства та родинного затишку на малечу чекає домашня тиранія, знущання, образи та напружена атмосфера, не можна залишатися осторонь, адже доросла людина у більшості випадків здатна знайти в собі ресурс та сили для звернення за допомогою, а дитина, як правило, беззахисна, тому без стороннього втручання обійтися не зможе.
Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 10 Закону України «Про охорону дитинства» держава здійснює захист дитини від усіх форм домашнього насильства та інших проявів жорстокого поводження з дитиною, експлуатації, включаючи сексуальне насильство, у тому числі з боку батьків або осіб, які їх замінюють.
Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначає домашнє насильство як діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Особливість домашнього насильства полягає у тому, що воно відбувається у колі близьких одне одному людей (родичів, членів сім’ї), які пов’язані між собою тісними зв’язками: шлюбними, інтимними, кровними, емоційними, спільним побутом тощо. Як правило, домашня тиранія відбувається поза сторонніми очима, тому і свідків проявів насильства або немає взагалі, або ними є члени родини, які, як правило, замовчують ці факти.
Відповідно до пункту 15 частини 1 статті 1 Закону України «Про соціальні послуги» домашнє насильство є одним з чинників, які можуть зумовити складні життєві обставини (обставини, що негативно впливають на життя, стан здоров’я та розвиток особи, функціонування сім’ї, які особа/сім’я не може подолати самостійно).
Статтею 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що дитиною, яка постраждала від домашнього насильства, є особа, яка не досягла 18 років та зазнала домашнього насильства у будь-якій формі або стала свідком (очевидцем) такого насильства.
Враховуючи положення статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» будь-які форми фізичного, психологічного, сексуального або економічного насильства над дитиною, зокрема домашнього насильства, визнаються жорстоким поводженням з дитиною. А дитина, яка потрапила в умови, що негативно впливають на її життя, стан здоров’я та розвиток у зв’язку жорстоким поводженням, зокрема домашнім насильством, має статус дитини, яка перебуває у складних життєвих обставинах.
Відповідно до чинного законодавства дитина, яка постраждала від домашнього насильства, має всі права постраждалої особи, реалізація яких забезпечується з урахуванням найкращих інтересів дитини, її віку, статі, стану здоров’я, інтелектуального та фізичного розвитку.
Зокрема, вона має право на:
- дієвий, ефективний та невідкладний захист в усіх випадках домашнього насильства;
- недопущення повторних випадків домашнього насильства;
- звернення до суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;
- отримання повної та вичерпної інформації від суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, про свої права і соціальні послуги, медичну, соціальну, психологічну допомогу, якими вона може скористатися;
- безоплатне отримання відповідно до законодавства соціальних послуг, медичної, соціальної та психологічної допомоги відповідно до її потреб;
- безоплатну правову допомогу у порядку, встановленому Законом України «Про безоплатну правову допомогу»;
- повагу до честі та гідності, уважне та гуманне ставлення з боку суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;
- конфіденційність інформації особистого характеру, яка стала відома суб’єктам, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, під час роботи з постраждалою особою, та захист персональних даних;
- вибір спеціаліста за статтю (за можливості);
- відшкодування кривдниками завданих матеріальних збитків і шкоди, заподіяної фізичному та психічному здоров’ю, у порядку, визначеному законодавством;
- звернення до правоохоронних органів і суду з метою притягнення кривдників до відповідальності, застосування до них спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству;
- своєчасне отримання інформації про остаточні рішення суду та процесуальні рішення правоохоронних органів, пов’язані з розглядом факту вчинення стосовно неї домашнього насильства, у тому числі пов’язані з ізоляцією кривдника або його звільненням;
- інші права, передбачені законодавством у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, а також міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.
Захист прав та інтересів постраждалої дитини, у тому числі звернення до суду, представництво її прав та інтересів у суді, крім батьків та інших законних представників дитини, можуть здійснювати родичі дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачуха або вітчим дитини, якщо вони не є кривдниками дитини, а також орган опіки та піклування.
Положеннями статті 6 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено коло суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, які взаємодіють між собою:
- спеціально уповноважені органи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству: Міністерство соціальної політики; Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації, сільські, селищні, міські, районні у містах (у разі їх створення) ради;
- інші органи та установи, на які покладаються функції із здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству: служби у справах дітей; уповноважені підрозділи органів Національної поліції України; органи управління освітою, навчальні заклади, установи та організації системи освіти; органи, установи та заклади охорони здоров’я; центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги; суди; прокуратура; уповноважені органи з питань пробації;
- загальні служби підтримки постраждалих осіб: центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді; притулки для дітей; центри соціально-психологічної реабілітації дітей; соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка); центри соціально-психологічної допомоги; територіальні центри соціального обслуговування (надання соціальних послуг); інші заклади, установи та організації, які надають соціальні послуги постраждалим особам;
- спеціалізовані служби підтримки постраждалих осіб: притулки для постраждалих осіб, центри медико-соціальної реабілітації постраждалих осіб, кол-центр з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей, мобільні бригади соціально-психологічної допомоги заклади та установи, призначені виключно для постраждалих.
Суб’єкти, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, відповідно до компетенції забезпечують надання дієвої допомоги та захисту постраждалим особам та взаємодіють між собою на підставі Порядку взаємодії суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 № 658.
Кожен з вищевказаних суб’єктів має свої функції та повноваження, але будьте впевнені, що куди б ви не звернулися, вам нададуть допомогу а, у разі необхідності, перенаправлять до іншого суб’єкта в залежності від потреб та ситуації. Суб’єкти, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.
Порядком забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі дітей, які постраждали від жорстокого поводження (далі – Порядок), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2020 № 585, визначено механізм взаємодії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, закладів освіти, охорони здоров’я, соціального захисту населення, інших закладів та установ під час забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі дітей, які постраждали від жорстокого поводження, під час виявлення, розгляду звернень та повідомлень про таких дітей, забезпечення їх безпеки, а також надання необхідної допомоги з урахуванням потреб.
Вищевказані інституції, визначені Порядком, в межах своїх повноважень, а також юридичні та фізичні особи, яким стало відомо про дитину, яка перебуває в складних життєвих обставинах внаслідок жорстокого поводження з нею або наявності загрози її життю чи здоров’ю, зобов’язані:
- у разі потреби надати дитині домедичну допомогу (у разі виявлення дитини особами, які за своїми службовими обов’язками повинні володіти основними практичними навичками з рятування та збереження життя людини, яка перебуває у невідкладному стані, та відповідно до закону зобов’язані здійснювати такі дії та заходи), викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги для надання дитині екстреної медичної допомоги;
- невідкладно, у строк, що не перевищує однієї доби, звернутися/ повідомити (в усній та (або) в письмовій формі, в тому числі із застосуванням засобів електронної комунікації) органам Національної поліції та службі у справах дітей за місцем виявлення та (або) проживання (перебування) такої дитини. У разі коли відсутня можливість звернутися до органів Національної поліції та служби у справах дітей, юридичні та фізичні особи, яким стало відомо про дитину, яка постраждала від жорстокого поводження з нею або життю чи здоров’ю якої загрожує небезпека, зобов’язані негайно звернутися до інших суб’єктів.
Дітям і самим не слід замовчувати факти домашнього насильства, а треба розповісти тому, кому вони довіряють: родичам, педагогам тощо, а дорослі обов’язково допоможуть знайти вихід із ситуації та повідомлять відповідні інституції, які за законом мають захистити жертву домашнього насильства та надати необхідну допомогу, в тому числі і психологічну.
Крім того, якщо хтось є свідком, очевидцем фактів вчинення домашнього насильства над дітьми, не слід робити вигляд, що нічого не бачите, також не слід про це мовчати, адже дитині не так легко самостійно знайти вихід із цієї страшної ситуації.
Куди звертатися за допомогою для дитини, яка є жертвою домашнього насильства:
- до суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.
Кожен суб’єкт має свої функції та повноваження, але будьте впевнені, що куди б ви не звернулися, вам нададуть допомогу а, у разі необхідності, перенаправлять до іншого суб’єкта в залежності від потреб та ситуації. - телефонуйте до поліції: 102 або зверніться до найближчого відділу поліції з заявою про вчинення домашнього насильства;
- телефонуйте з питань домашнього насильства на урядову «гарячу лінію» 15-47.
Цілодобово та безкоштовно фахівці готові надати психологічну підтримку, консультацію та зареєструвати відповідне звернення до державних органів; - телефонуйте на Національну «гарячу лінію» з питань запобігання домашньому насильству, торгівлі людьми та гендерної дискримінації:
0 800 500 335 (з мобільного або стаціонарного), або з мобільного 116 123 (з мобільного). Фахівці нададуть інформаційну, соціально-психологічну та юридичну підтримку; - прямуйте служби у справах дітей. Пам’ятайте, що за законодавством дитина, яка бачить насильство стосовно інших, є не свідком, а жертвою;
- телефонуйте на Національну «гарячу лінію» для дітей та молоді: 0 800 500 225 (з мобільного або стаціонарного), або 116 111 (з мобільного).
Діти, підлітки та студентська молодь мають можливість анонімно і конфіденційно отримати підтримку в будь-яких складних життєвих ситуаціях, а дорослі – проконсультуватися з психологами, юристами, соціальними працівниками та соціальними педагогами щодо ситуацій, які стосуються дітей та порушення їхніх прав; - телефонуйте до Єдиного контакт-центру системи безоплатної правової допомоги: 0 800 213 103 (цілодобово та безкоштовно).
Усі діти, які постраждали від домашнього насильства, можуть безоплатно отримати правову інформацію, консультації і роз’яснення з правових питань, допомогу зі складення заяв, скарг, інших документів правового характеру, а також отримати послуги зі складення документів процесуального характеру, представництва та захисту; - якщо отримали тілесні ушкодження або стан вашого здоров’я погіршився – необхідно звернутися до сімейного лікаря або найближчого медичного закладу для отримання кваліфікованої допомоги та належного документування отриманих травм. Проведення та документування результатів медичного обстеження постраждалих від домашнього насильства здійснюється відповідно до Порядку проведення та документування результатів медичного обстеження постраждалих осіб від домашнього насильства або осіб, які ймовірно постраждали від домашнього насильства, та надання їм медичної допомоги, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я від 01.02.2019 №278.
- звертайтеся до фахівців для отримання психологічної допомоги, якщо ваш психологічний стан погіршився.
Якщо виникли додаткові питання правового характеру – телефонуйте до Єдиного контакт-центру системи БПД 0 800 213 103 (цілодобово, безкоштовно в межах України), де можна отримати наступну інформацію:
- контакти та зв’язок з усіма центрами з надання БВПД та бюро правової допомоги;
- консультування з питань надання безоплатної правової допомоги;
- інформування про гарячі телефонні лінії з питань надання соціальних послуг та захисту прав людини;
- надання правової інформації, консультацій та роз’яснень з правових питань.