Володимирський центр надання безоплатної вторинної правової допомоги

Чи може спадкоємець відмовитися від прийняття спадщини?

Інколи трапляються випадки, коли спадщина стає для потенційного спадкоємця непотрібним тягарем. Чи можна у такому випадку відмовитися від її прийняття? Чи є можливість прийняти у спадок лише частину спадкового майна? Як бути, якщо спадкоємець подав заяву про прийняття спадщини, а потім передумав?

Про порядок та правові наслідки відмови від прийняття спадщини розповідається у даній статті.

Право на спадкування здійснюється спадкоємцями шляхом прийняття спадщини або її неприйняття. Таким чином, законодавством України передбачено можливість відмовитися від прийняття спадщини.

Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого для її прийняття, і може відкликати відмову від прийняття спадщини протягом вказаного строку.

Статтею 1270 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) визначено наступні строки для прийняття спадщини: 

• загальний строк прийняття спадщини – шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини;
• якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття (якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців.

Листом Вищого Спеціалізованого суду  України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  16.05.2013 №24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» визначено, що відповідно до статті 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України.

Після закінчення цього строку частка у спадщині не може бути збільшена з тих підстав, що хто-небудь зі спадкоємців відмовляється від спадщини на користь інших спадкоємців. У таких випадках особа, яка прийняла спадщину, має право розпорядитись усім або частиною майна, отриманого в порядку спадкування, шляхом відчуження її іншому спадкоємцеві за договором купівлі-продажу, дарування, міни тощо.

Визначення додаткового строку для подання заяви про відмову від спадщини чинним законодавством України не передбачено.

! Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України №164 від 28.02.2022 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» (зі змінами) установлено, що перебіг строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття зупиняється на час дії воєнного стану, але не більше ніж на чотири місяці.

Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною, адже чинним законодавством не допускається прийняття спадщини з будь-якими  умовами чи із застереженнями.

Причому спадкоємець за заповітом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом. Якщо заповідач підпризначив спадкоємця, особа, на ім’я якої складено заповіт, може відмовитись від прийняття спадщини лише на користь особи, яка є підпризначеним спадкоємцем.

Спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги, у тому числі внуків, правнуків, племінників та інших.

Відмова від прийняття спадщини може мати місце щодо всього спадкового майна. Спадкоємець не вправі прийняти одну частину спадщини, а від іншої частини відмовитись. Спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину.

Законодавством передбачено особливості відмови від прийняття спадщини для деяких категорій осіб:

• фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може відмовитися від прийняття спадщини за згодою піклувальника і органу опіки та піклування;
• неповнолітня особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти роківможе відмовитися від прийняття спадщини за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування;
• батьки (усиновлювачі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі, лише з дозволу органу опіки та піклування.

Заява про відмову від прийняття спадщини.

Спадкоємець, який хоче відмовитися від прийняття спадщини, має подати заяву про відмову від прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах – уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

! В Україні діє Реєстр нотаріусів, які працюють під час війни, де можна перевірити, чи працює наразі той чи інший нотаріус, тим самим заощадивши собі час на його пошук.

Враховуючи положення пункту 3 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 (зі змінами), заява про відмову від прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто нотаріусу у письмовій формі.

! Заява про відмову від прийняття спадщини, складена від імені спадкоємця його представником, що діє на підставі довіреності, не приймається.

Якщо спадкоємець особисто прибув до нотаріуса, нотаріальне засвідчення справжності його підпису на таких заявах не вимагається. У цьому випадку нотаріус встановлює особу заявника, про що на заяві робиться відповідна службова відмітка, яка скріплюється підписом нотаріуса.

Якщо заява, на якій справжність підпису спадкоємця не засвідчена, надійшла поштою, вона приймається нотаріусом, заводиться спадкова справа, а спадкоємцю повідомляється про заведення спадкової справи та необхідність надіслати заяву, оформлену належним чином (справжність підпису на таких заявах має бути нотаріально засвідченою), або особисто прибути до нотаріуса.

Приймаючи від спадкоємців заяву про відмову від прийняття спадщини, нотаріус зобов’язаний роз’яснити спадкоємцям їх право на відкликання такої заяви протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, а також правові наслідки такої відмови.

 Правові наслідки відмови від прийняття спадщини:

• якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну, крім випадків, якщо спадкоємець відмовився від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця, а також коли заповідач підпризначив іншого спадкоємця;
• якщо на спадкоємця за заповітом, який відмовився від прийняття спадщини, було покладено заповідальний відказ, обов’язок за заповідальним відказом переходить до інших спадкоємців за заповітом, які прийняли спадщину, і розподіляється між ними порівну.Відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом;
• у разі відмови від прийняття спадщини усіма спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування отримують спадкоємці за законом почергово;

якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за законом з тієї черги, яка має право на спадкування, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги і розподіляється між ними порівну, крім випадків, якщо спадкоємець відмовився від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця, а також коли заповідач підпризначив іншого спадкоємця.

Чи можна прийняти тільки частину спадщини?

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шести місяців після смерті спадкодавця він не заявив про відмову від неї. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Тобто спадкоємець не може прийняти спадщину на певне майно, відмовившись від іншого. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття відповідно до статті 1270 Цивільного кодексу.

Частки кожного спадкоємця у спадщині за заповітом є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними. Кожен зі спадкоємців має право на виділ його частки в натурі. І за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, спадкоємці можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них. Тобто якщо спадкоємці дійшли згоди про поділ спадщини, вони мають право укласти відповідний договір.

Предметом договору є спадкове майно. До нього входять усі речі, права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті. Щодо форми, то такий договір має бути укладений письмово і нотаріально посвідчений.

Таким чином, якщо спадкоємцями після смерті вашого сина є лише ви з онуком, за наявності обопільної згоди після прийняття спадщини ви можете укласти договір про поділ спадщини на визначених вами умовах.

Зменшення розміру аліментів

Підстави зменшення розміру аліментів

Алімéнти — обов’язок утримання у визначених законом випадках одним членом сім’ї інших, які потребують цього. Виплачуються або за згодою, або в судовому порядку.

Як правило, у більшості випадків діти залишаються з мамою, а обов’язок сплати аліментів покладається на тата, але в житті ситуації бувають різні, і інколи тато не в змозі виплачувати аліментів в тому розмірі, який визначив суд.

Чи можна зовсім не платити аліменти?

Якщо офіційно Ви батько дитини — зовсім не платити аліменти не можна.

Сімейний кодекс вказує, що батьки можуть бути звільнені від обов’язку утримувати дитину, якщо дохід дитини набагато перевищує дохід кожного з них і забезпечує повністю її потреби. Але кількість таких випадків мізерна.

Можливою є також передача у власність дитини майна в рахунок аліментів.

Зовсім інша справа – зменшити їх розмір.

В законі передбачені причини та підстави платити менше.

У Сімейному кодексі зазначено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено  за рішенням суду за позовом платника у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення здоров’я та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Як ми бачимо, повного переліку обставин, які можуть послужити підставою для зменшення розміру аліментів закон не дає. Однак, аналіз судової практики по даному питанню дозволяє виділити найбільш розповсюджені ситуації, в яких зменшення розміру аліментів є обґрунтованим і допустимим.

До них відносять наступні ситуації:

• платник аліментів є особою з інвалідністю І або ІІ групи, внаслідок чого потребує додаткових витрат на лікування, догляд, утримання;
• платник аліментів створив сім’ю і у нього народились діти;
• втрата роботи і неможливість знайти нову з тим самим рівнем доходів;
• дитина на яку виплачуються аліменти є власником майна, яке приносить дохід і відпала потреба сплачувати аліменти у тому розмірі, який існував раніше;
• платник аліментів повинен забезпечувати матеріально інших членів сім’ї (батька, матір. діда, бабу тощо).
• платник аліментів має дуже високий дохід, з якого стягується дуже великий розмір аліментів, який в рази перевищує реальні потреби дитини.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (стаття 182 Сімейного кодексу України).

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Підстави для відмови у зменшенні розміру аліментів

Також варто згадати про обставини, які не можуть слугувати підставою для зменшення розміру аліментів, хоча платник аліментів часто посилається на такі обставини:

• високий дохід матері, з якою проживає дитина. Мати і батько дитини зобов’язані надавати матеріальне забезпечення спільним дітям в рівних частках, виділяючи для цього визначену законом частину доходу. Якщо в одного з батьків доходи більші, завдяки чому він виділяє на дитину більше грошей, це не означає, що другий з батьків може виділяти менше.
• наявність у власності дитини нерухомого майна, яке не приносить їй жодних доходів (квартира, в якій дитина проживає, дачний будинок, земельна ділянка тощо).
• отримання неповнолітньою дитиною пенсії, соціальних пільг, стипендії.

Потрібно пам’ятати, що якщо виникли підстави для зменшення виплат, передбачені законом, самовільно зменшувати розмір аліментів платник не має права. Зменшити розмір аліментів може тільки суд. Якщо від платника аліментів буде надходити менше аліментів ніж встановлено рішенням суду, виникне заборгованість.

За несвоєчасну сплату аліментів нараховується пеня.

Відповідно до ч. 1 ст. 196 Сімейного кодексу України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. Для стягнення штрафних санкцій необхідним є подання відповідного позову до суду за правилами цивільного судочинства.

На які виплати поширюється стягнення аліментів з військовослужбовців

Виховання та матеріальне утримання своїх дітей є одним із найважливіших обов’язків батьків, що випливає не тільки з моральних принципів нашого суспільства, а й чинного законодавства. Це, зокрема, виявляється в забезпеченні неповнолітньої дитини  необхідними для життя  та виховання матеріальними благами.

У зв’язку із ворожим вторгненням в Україну, більшість чоловічного населення були мобілізовані аби боронити територіальну цілісність нашої країни. Багато хто з них мали заборгованість по сплаті аліментів, у зв’язку із відсутністю стабільного заробітку, а зараз проходячи службу в Збройних силах України отримують заробітню плату.

Грошове забезпечення військовослужбовця включає

• щомісячні основні види грошового забезпечення;
• щомісячні додаткові види грошового забезпечення;
• одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Стягнення аліментів з додаткової винагороди

Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб зазначений в постанові Кабінету Міністрів України № 146 від 26 лютого 1993 року. У 2022 році збули внесені зміни щодо видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів.

Якщо раніше фінансове утримання дитини проводилось із заробітної платні військовослужбовця, то згідно нововведень в законодавстві утримання аліментів провадиться з усіх видів грошового забезпечення, крім виплат, що не мають постійного характеру, та інших випадків, передбачених законом. Також це стосується зокрема додаткової винагороди, яка виплачується на період воєнного стану.

Зверніть увагу! Стягнення на виплату аліментів вираховується не лише з  30 тисяч гривень, а й зі 100 тисяч гривень, так званих “бойових”.

Розрахунок аліментів які військовому

У кожному індивідуальному випадку, суд вирішує розмір відрахувань до аліментів з додаткової винагороди військового. Наприклад, якщо судовим рішенням встановлено: “стягнути аліменти у розмірі ¼  частини від всіх доходів та заробітку”, а  військовий  отримує 130 тисяч гривень, то із цієї суми, сплачуються обов’язкові платежі (податки та збори).

Аліменти становитимуть близько 30 тисяч.Розмір аліментів при наявності декількох дітей

За наявності двох(трьох) дітей у військового, розмір аліментів буде пропорційно розділений між дітьми, у разі якщо відсутня заборгованість по аліментам.

До 50% від заробітку можуть стягнути  із військовослужбовця на утримання трьох і більше дітей,  а також якщо наявна заборгованість зі сплати аліментів за минулий  період.

Тобто, на законодавчому рівні передбачено, у платника аліментів повинно залишатися, після сплати аліментів, не менше ніж 50% його загального доходу.

Мінімальний та максимальний розмір аліментів

Законодавством не передбачено як такого максимального розміру аліментів, однак зазначено що розмір відрахувань не може перевищувати  десять прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку.

Рекомендований мінімальний розмір – 100% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а обов’язковою є сума аліментів у розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Прожитковий мінімум для дітей:

• для дітей до 6 років – 1 136 гривень;
• на дитину від 6 до 18 років – 1 416 гривень;

Чи може батько/мати, яких позбавили батьківських прав їх поновити?

У цьому випадку мати/батько, позбавлені батьківських прав, мають особисто звертатися до суду з позовом про поновлення батьківських прав. Проте поведінка особи та обставини, через які вона була позбавлена батьківських прав повинні змінитися в інтересах дитини. Позитивні зміни батька/матері мають підтверджуватися відповідними доказами:

• акти обстеження умов проживання батьків;
• характеристики як за місцем роботи, так і за місцем проживання;
• довідка лікаря, що позивач пройшов курс лікування від алкогольної залежності, психічно здоровий тощо;
• інші докази, що засвідчують виправлення позивача чи інші умови, за яких було позбавлено батьківських прав;
• висновок органу опіки та піклування щодо можливості поновлення позивачів у батьківських правах.

Суд може і не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він недостатньо обґрунтованим та суперечить інтересам дитини. Також у справах про поновлення батьківських прав враховується думка другого з батьків та інших осіб, що проживають з дитиною.
Згідно зі Сімейним кодексом України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Також є обставини, через які поновити батьківські права неможливо:

• якщо дитина була усиновлена і усиновлення не скасоване або не визнане недійсним судом;
• якщо на час розгляду справи судом дитина досягла повноліття.

У разі відмови в позові про поновлення батьківських прав повторне звернення із позовом з цього ж питання можливе лише після спливу одного року з часу набрання чинності рішенням суду про таку відмову.

Батьки, поновлені у своїх правах, знову набувають батьківських прав і обов’язків у повному обсязі.

В яких випадках відшкодовуються збитки власникам землі та землекористувачам?

Часто в землекористувачів виникають запитання як їм відшкодувати збитки, хто їх має відшкодовувати та що підлягає вішкодуванню.

Коли відшкодовуються збитки власникам землі та землекористувачам?

Власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, які заподіяні за умов:

а) вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов’язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом;

б) тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання;

в) встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок;

г) погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників;

ґ) приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан;

д) неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки;

е) використання земельних ділянок для потреб нафтогазової галузі;

є) використання земельних ділянок для потреб надрокористування з метою дослідно-промислової розробки родовищ бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення та/або їхнього видобування.

Хто ж відшкодовує заподіяні збитки? 

Той, хто користується земельною ділянкою, той і відшкодовує збитки. А це можуть бути  як органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування так і громадяни та юридичні особи. Окрім того, завдані збитки можуть відшкодовувати також й органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.

Що підлягає відшкодуванню?

У Порядку визначення збитків власникам землі і землекористувачам передбачено, що відшкодуванню підлягають:

• вартість житлових будинків, виробничих та інших будівель і споруд, включаючи незавершене будівництво;
• вартість плодоягідних та інших багаторічних насаджень;
• вартість лісових і деревно-чагарникових насаджень;
• вартість водних джерел (колодязів, ставків, водоймищ, свердловин тощо), зрошувальних і осушувальних систем, протиерозійних і протиселевих споруд;
• понесені або необхідні витрати на поліпшення якості земель за період використання земельних ділянок з урахуванням економічних показників, на незавершене сільськогосподарське виробництво (оранка, внесення добрив, посів, інші види робіт), на розвідувальні та проектні роботи;
• інші збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані.

Хто визначає розмір завданих збитків?

Розміри  збитків  визначаються  комісіями,  які створені відповідними місцевими радами чи державними адміністраціями. Результати роботи цих комісій оформляються  відповідними  актами, що затверджуються органами, які їх створили.

Як обчислюються розміри завданих збитків?

Розміри збитків визначаються в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент заподіяння збитків, проведених або необхідних витрат на поліпшення якості земель (з урахуванням ринкової або відновної вартості).

КОМПЕНСАЦІЯ ВІД ДЕРЖАВИ СІМ’ЯМ ЗАГИБЛИХ ВІЙСЬКОВИХ

Сім’я кожного військового, який загинув, захищаючи Батьківщину під час повномасштабної війни, має право отримати компенсацію – одноразову грошову допомогу у розмірі 15 мільйонів гривень. Це право забезпечує Постанова Кабміну №168 від 28 лютого.

Сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Подружжя вважається сім’єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв’язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

На допомогу від держави можуть розраховувати не лише члени сім’ї загиблого захисника, але й особи, які перебували на його утриманні.

Це, зокрема:

• батьки,
• дружина/чоловік, які не одружилися вдруге;
• діти, які не мають і не мали своїх сімей;
• діти, які мають свої сім’ї, але стали особами з інвалідністю до досягнення повноліття;
• діти, обоє з батьків яких загинули або зникли безвісти.

Важливо, що діти вважаються членами сім’ї незалежно від того, чи є це діти будь-кого з подружжя, спільні або усиновлені, народжені у шлюбі або позашлюбні.

До кола членів сім’ї також належать особи, які постійно мешкають із військовослужбовцем та ведуть спільний побут. Це можуть бути не лише близькі родичі військовослужбовця (рідні брати/сестри, онуки, дідусь/бабуся, тітка/дядько), але і близькі родичі дружини, вітчима, мачуха тощо.

Основним критерієм для визначення їх як членів родини є: проживання разом, ведення спільного побуту, ведення спільного бюджету і, відповідно, витрат.

Зазначеним особам, які хочуть отримати грошову допомогу від держави, необхідно довести приналежність до кола сім’ї загиблого військового у судовому порядку в рамках окремого провадження.

Також право на компенсацію мають особи, які перебували на утриманні загиблого військового. Однак на підтвердження такого факту має бути відповідний документ. Це може бути або нотаріально посвідчений правочин, що підтверджує факт перебування заявника на утриманні особи, або рішення суду, отримане в рамках порядку окремого провадження. У такому разі слід подавати заяву до суду про встановлення юридичного факту, що людина перебувала на утриманні у загиблого.

Сім’я загиблого також може отримати допомогу на проведення похорону та спорудження пам’ятника. Наразі передбачена виплата у розмірі п’яти прожиткових мінімумів станом на дату загибелі військового.

Для отримання допомоги на поховання необхідно звернутися із заявою до органів місцевого самоврядування. До неї додаються такі документи:

– паспорт та ідентифікаційний код особи, яка звертається за допомогою;

– свідоцтво про смерть військового;

– копії документів, що підтверджують ступінь спорідненості заявника та загиблого;

– копія документа, що підтверджує участь військового у бойових діях (довідка з військової частини про обставини загибелі або повідомлення про загибель захисника, що надходить рідним від військкомату).

Якщо місцева влада раптово відмовляється виплачувати грошову допомогу членам сім’ї загиблого, що передбачена на похорон, то таке рішення можна оскаржити у суді.

Для отримання компенсації у 15 млн гривень необхідно:

1. Родині загиблого захисника або захисниці мають видати свідоцтво про смерть після сповіщення про його загибель військкоматом або військовою частиною.
2. Далі членам родини загиблого слід звернутися до командира військової частини з проханням надати:

– витяг з наказу про виключення загиблого зі списку особового складу військової частини;

– документ, що свідчить про причини та обставини загибелі військового;

– витяг з особової справи про склад сім’ї військовослужбовця.

Командир військової частини має зібрати і передати родині загиблого вказані документи у 10-денний термін.

1. Після отримання документів від командира військової частини необхідно звернутися до найближчого територіальної центру комплектування та соціальної підтримки (ТЦК СП) і написати заяву про виплату одноразової грошової допомоги, додаючи отримані документи.

Крім уже зазначених витягів та свідоцтв, необхідно додати наступні:

– копію свідоцтва про смерть військового;

– копію лікарського свідоцтва про смерть;

– копії сторінок паспорта отримувача одноразової допомоги з даними про прізвище, ім’я та по батькові і місце реєстрації;

– копію свідоцтва про народження загиблого (для виплати допомоги батькам);

– копію свідоцтва про шлюб (для виплати дружині);

– копію свідоцтва про народження дитини (для виплати дітям);

– копію рішення суду або нотаріально посвідченого правочину, що підтверджуватиме факт перебування заявника на утриманні загиблого (надають особи, які не були членами сім’ї загиблого (померлого), але перебували на його утриманні).

1. Усі копії завіряють у ТЦК СП, який приймає документи для виплати одноразової допомоги, після чого у 15-денний термін їх направляють до Департаменту соцзабезпечення Міноборони.

Спеціальна Комісія з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової допомоги, отримавши документи, має протягом 30 днів ухвалити рішення про призначення компенсації або про відмову у виплаті.

1. У  разі схвального рішення документи, розглянуті Комісією, має затвердити міністр оборони України. Лише після цього кошти для виплати компенсації у розмірі 15 млн гривень перерахують на рахунок Командування Сухопутних військ ЗСУ, а уже звідти на рахунки членів сім’ї загиблого через обласні ТЦК СП.

Якщо членам сім’ї загиблого відмовили виплачувати компенсацію у розмірі 15 млн гривень, то це рішення можна оскаржити у суді. 

Важливо: строк на звернення за одноразовою грошовою допомогою становить три роки з моменту смерті військового. Компенсація розподілятиметься порівну між кожним членом сім’ї. 

У разі, якщо тіло загиблого військового не змогли вивезти з окупованих територій, то факт смерті має підтвердити командир військової частини і передати відомості заступнику командира частини по роботі з особовим складом. Останній має виключити загиблого зі списку особового складу військової частини, внести відповідні дані до реєстру та сповістити близьких про його загибель. А потім уже готувати документи про смерть.

Тобто, головне, щоб обставина смерті була документально затверджена, як мінімум, командиром роти, взводу або командиром частини. У такому випадку свідоцтво про смерть видається ДРАЦСом, але на підставі документів від військової частини, військкомату. Членам сім’ї загиблого захисника необхідно звернутися до ДРАЦСу, щоб отримати свідоцтво про його смерть.

Якщо ж така інформація не була передана і особа вважається зниклою безвісти, то рідні військового також можуть розраховувати на компенсацію. За таких обставин особу можуть визнати загиблою у судовому порядку. Для отримання грошової допомоги від держави у зв’язку із загибеллю захисника України, який вважається зниклим безвісти, необхідно в порядку окремого провадження звертатися до суду.

Однак є важливий момент – суд може визнати зниклого безвісти військового загиблим не раніше, ніж через шість місяців з того моменту, коли він зник безвісти у зв’язку з воєнними діями або після двох років від дня закінчення воєнних дій.

Про зникнення безвісти військового членів його родини також має повідомляти відповідальний за роботу з особовим складом військової частини. З того моменту можна відраховувати 6 місяців, а потім звертатися до суду. Звертатися з документами до військкомату із запитом на отримання одноразової грошової допомоги члени сім’ї можуть тоді, коли отримають рішення суду, що проголошує військового померлим. Таке рішення замінятиме свідоцтво про смерть.

Крім того, рідні та близькі військових, які вважаються зниклими безвісти та/або перебувають у полоні, мають право отримувати його грошове забезпечення у повному обсязі з моменту зникнення.

Тобто не тільки ставку, але й додаткове забезпечення, яке, відповідно до постанови Кабміну від 28 лютого №168, становить 100 тисяч гривень на місяць.

Грошове забезпечення рідні військового можуть отримувати до тих пір, поки його не визнають загиблим у судовому порядку або поки його остаточно не виключать зі списків особового складу військової частини.

Приватизація земельної ділянки в умовах воєнного стану

Воєнний стан в Україні вплинув на всі сфери життя, в тому числі і на регулювання земельних відносин. Перші законодавчі акти, що приймалися на початку війни, були спрямовані на захист продовольчої безпеки. Одночасно був закритий доступ до реєстрів, кадастру, була заборонена безоплатна передача земельних ділянок у власність.

19 листопада 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель», яким, зокрема, внесли зміни до пп.5, п.27 розділу X Земельного кодексу України щодо безоплатної передачі земель державної, комунальної власності у приватну власність.

Цією нормою закону визначили, що забороняється безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі та розроблення такої документації. Положення цього підпункту не поширюються на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об’єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом.

Отже, право на безоплатне отримання земельної ділянки у власність під час дії воєнного стану мають тільки  громадяни України, яким на праві приватної власності належать об’єкти нерухомого майна, у тому числі індивідуальні житлові будинки, гаражі, садові будинки та інші будівлі, право власності на які оформлено згідно діючого законодавства.

Окрім того, право на отримання безоплатно у власність земельних ділянок мають громадяни, яким земельні ділянки були надані до 1 січня 2002 року у користування.

При цьому, документами, які підтверджують наявність у громадянина права користування, можуть бути, зокрема, державні акти на право постійного користування земельними ділянками (ст. 23 ЗК України в редакції 1992 року, первісна редакція ст. 126 чинного ЗКУ), державні акти на право володіння землею (ст. 23 ЗК УРСР 1990 року), записи в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій, записи в погосподарських книгах сільських рад, записи в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських і сільських рад (ст. 20 ЗК УРСР 1970 року), державні акти на право довічного успадкованого володіння землею, договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку, акт відводу земельної ділянки в натурі.

Процедура безоплатної  передачі у власність земельних ділянок не змінилась. Вона врегульована ст. 118 Земельного Кодексу України, в якій зазначено, що громадянин, який бажає приватизувати  земельну ділянку у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Разом з клопотанням подається розроблена відповідно до Закону України “Про землеустрій” технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що замовляється громадянином без надання дозволу на її розроблення.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Заключний етап – присвоєння земельній ділянці кадастрового номеру.

Слід звернути увагу, що відповідно до п. 3 розділу VII ЗУ «Про Державний земельний кадастр» кадастровий номер на земельну ділянку, на якій розташований будинок, інші об’єкти нерухомого майна, такі як будівлі, споруди, лінійні об‘єкти енергетичної інфраструктури, право власності на які зареєстровано, присвоюється за заявою власників таких об’єктів на підставі технічної документації із землю строю щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). В такому випадку забороняється вимагати  інші документи. Кадастровий номер є чинним з моменту його присвоєння.

Розірвання трудового договору під час воєнного стану

Під час війни в Україні діють особливі правила трудових відносин. Це стосується також і порядку розірвання трудового договору з роботодавцем в односторонньому порядку, у зв’язку із веденням активних бойових дій за місцем розташування підприємства.

Підставою припинення трудового договору є розірвання його з ініціативи працівника.

Роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник у разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, а саме:

• переїзд на нове місце проживання;
• переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість;
• вступ до навчального закладу;
• неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком;
• вагітність;
• догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю;
• догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи;
• вихід на пенсію;
• прийняття на роботу за конкурсом;
• інші поважні причини.

Про розірвання трудового договору з роботодавцем в односторонньому порядку, у зв’язку із веденням активних бойових дій за місцем розташування підприємства, розповідає Валерія Джевага .

Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, і строковий трудовий договір, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Без двотижневого строку попередження працівник має право розірвати трудовий договір за власною ініціативою, у зв’язку з веденням бойових дій в районах, в яких розташоване підприємство, установа, організація, та існує загроза для життя і здоров’я працівника.

Внутрішньо переміщена особа і особа, яка не має статусу ВПО, але мала трудові відносини з роботодавцем із зони конфлікту, яка не звільнилась з роботи, у разі неможливості продовження роботи за попереднім місцем проживання може припинити трудові відносини, надавши письмову заяву (за можливості нотаріально посвідчену заяву) про припинення працівником трудових відносин з підтвердженням того, що ця заява надіслана роботодавцю рекомендованим листом.

У разі неможливості направити заяву про звільнення засобами поштового зв’язку Укрпошта, через припинення приймання поштових відправлень, така заява подається до відповідного районного, міськрайонного, міського, районного у місті центру зайнятості за місцем проживання внутрішньо переміщеної особи на ім’я роботодавця про припинення трудового договору за встановленою формою.

Форма заяви за посиланням https://bit.ly/3hnaATl

Центр зайнятості за місцем проживання внутрішньо переміщеної особи у день припинення трудового договору, вносить запис до трудової книжки працівника та повідомляє про це:

роботодавця (будь-якими засобами комунікації, у тому числі електронними);

територіальний орган Пенсійного фонду України;

територіальний орган Державної податкової служби”.

Датою припинення трудового договору є день, наступний за днем подання такої заяви.

Куди звертатись в разі виникнення трудового спору

Трудові спори розглядаються:

• комісіями по трудових спорах;
• районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами.

Як отримати безоплатну правову допомогу:

Отримати усну консультацію з вашого правового питання можна у контакт-центрі системи БПД за номером: 0 800 213 103

Якщо вам зручно отримати правову допомогу письмово, напишіть у телеграм-бот

Або завітайте до найближчого з наших бюро: https://bit.ly/bpd_buro

Правові консультації можна переглянути на довідково-інформаційній платформі правових консультацій WikiLegalAid.

Тут зібрані усі сервіси доступу системи безоплатної правової допомоги: https://linktr.ee/legalaid.gov.ua

Як виправити помилку в правовстановлюючих документах?

При здійсненні різних дій, що мають юридичне значення, фахівці просять Вас уважно перевірити усі внесені у документ відомості, будь то заява, довідка, виписка чи інший документ. Проте, через людський фактор, подекуди можна сто разів перевіряти правильність написаного і так і не помітити помилки. Зазвичай, такі помилки потім виявляються при вчиненні певних юридичних дій, до прикладу  – купівлі/продажу. Тож, що робити, коли через помилку у документах ваше виявилось не вашим? 

Правовстановлюючий документ – документ, який підтверджує права суб’єкта на нерухоме майно та складений у порядку, передбаченому законодавством.

До правовстановлюючих документів належать такі документи:

•  договір предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній  реєстрації чи його дублікат;
•  свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя, в разі смерті одного з подружжя, видане нотаріусом або консульською установою України, чи його дублікат;
• свідоцтво про право на спадщину, видане нотаріусом чи консульською установою України, чи його дублікат;
• свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане державним реєстратором та інші.

Виправити помилку в правовстновлюючих документах можна двома способами:

1. Позасудовий порядок – звернутися до органу, який видав документ, з заявою про виправлення помилки. В даному способі виправити помилку можна лише в тому випадку, якщо в документах, на підставі яких видавався правовстановлюючий документ даної помилки не було, і помилка була допущена саме з вини органу, який його видав.
2.  Судовий порядок – такий спосіб потрібно застосовувати, якщо у виправленні помилки відмовлено або така установа ліквідована та архівні документи не збереглися, а орган в якому знаходиться архівна справа не наділений повноваженнями виправляти такі помилки.

Для вирішення питання в судовому порядку потрібно звернутися до суду із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документу.

Застосовувати процедуру встановлення фактів, які мають юридичне значення, можна за наявності таких обставин:

• відповідно до закону, такі факти породжують юридичні наслідки, це означає, що саме від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;
• чинне законодавство не передбачає іншої можливості їх встановлення;
• заявник не може іншим чином отримати чи відновити втрачені документи, які посвідчують факти, які мають юридичне значення;
• якщо встановлення факту не пов’язується з вирішенням спору про право.

Заява про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме встановлення факту належності правовстановлюючого документа, подається до місцевого суду за місцем реєстрації проживання.

Така заява повинна містити:

Найменування суду до якого подається заява.

1. Прізвище, ім’я та по батькові заявника та заінтересованих осіб, місце проживання перебування, місцеднаходження для юридичних осіб, поштовий індекс, а також реєстраційний номер облікової картки платника податків за його наявності  або номер і серію паспорта, відомі номера засобів зв’язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти.
2. Інформація про те який факт заявник просить встановити.
3.  Причини не можливості відновлення документації.
4. Докази, що підтверджують факт.

До заяви додаються докази, що підтверджують викладені обставини і довідка про те, що організація, яка видала документ, не має можливості внести до нього відповідні виправлення.

Війна зламала долі тисяч українців, відібрала життя, домівки, розлучила рідних. Наші захисники мужньо відстоюють територіальну цілісність держави, жертовно віддаючи своє життя чи свободу. В російському полоні перебувають тисячі наших військовослужбовців, а їхні родини тим часом через війну вимушені шукати прихистку як внутрішньо переміщені особи. Як отримати грошову компенсацію батькам військовослужбовця, який перебуває у полоні?

Чи зберігаються грошові виплати, якщо військовий перебуває в полоні

Відповідно до п.6 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за військовим, захопленими в полон зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.

Чи виплачується грошове забезпечення сім’ям таких військових

Сім’ям зазначених військових щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим це не стосується військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених військових формувань та правоохоронних органів.

Хто з членів сім’ї має право отримати грошові виплати

Грошові виплати отримують такі члени сімей військовослужбовців:

• дружина (чоловік),
• якщо дружини (чоловіка) не має – повнолітні діти, які проживають разом з нею (ним), або законні представники (опікуни, піклувальники) чи усиновлювачі неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства – незалежно від їх віку),
• особи, які перебувають на утриманні військовослужбовців,
• якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей – батьки військовослужбовців рівними частками.

Протягом якого часу здійснюється виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців

Гроші виплачуватимуть до тих пір, поки не будуть повністю з’ясовані обставини захоплення військовослужбовців у полон або заручниками,  або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.

Які документи необхідно подати для отримання виплати

Виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім’я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).

До заяви додаються:

1. копії сторінок паспорта повнолітніх членів сім’ї з даними про прізвище, ім’я та по батькові і реєстрацію місця проживання (перебування);
2. довідка про реєстрацію місця проживання (перебування) членів сім’ї (у разі відсутності такої інформації в паспорті);
3. копія свідоцтва про шлюб (у разі наявності);
4. копії свідоцтв про народження дітей (у разі наявності);
5. копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб – платників податків (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це контролюючому органу і мають відмітку в паспорті, – копія сторінки паспорта з такою відміткою).

Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.

У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов’язково зазначаються підстави для такої відмови і звісно, таке рішення може бути оскаржено у судовому порядку.

Як не стати жертвою самовільного зайняття земельної ділянки

Серед усіх об’єктів права власності, земля завжди займала особливе місце, оскільки це одне з найбільших соціальних благ. Водночас, цей об’єкт дуже вразливий до посягань недобросовісних землекористувачів.

Так, до Лівобережного київського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги час від часу звертаються власники земельних ділянок, які виявили, що їх земля використовується іншою особою. Отже, вони постраждали від самовільного зайняття земельної ділянки.

Відповідно до положень Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», самовільним зайняттям земельної ділянки вважаються будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Проте, важливо розуміти, що законодавством України передбачений захист прав землевласників та встановлена цивільна, адміністративна та кримінальна відповідальність за самовільне зайняття земельної ділянки.

Так, Стаття 53-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення за такі дії передбачає накладення штрафу на громадян від десяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 170 до 850 гривень) і на посадових осіб – від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 340 до 1700 гривень).

Стаття 197-1 Кримінального кодексу України встановлює кримінальну відповідальність за самовільне зайняття земельної ділянки, яким завдано значної шкоди її законному володільцю або власнику. Шкода визнається значною, якщо вона у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. У цьому випадку передбачене покарання у вигляді штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців.

Крім того, статтею 212 Земельного кодексу України передбачено повернення самовільно зайнятих земельних ділянок та приведення їх до придатного для використання стану. Для цього потрібно звернутися до суду з позовними вимогами про зобов’язання порушника звільнити земельну ділянку та привести її до стану, придатного для використання за цільовим призначенням. До позову доречно додати висновок Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру, яким встановлений факт самовільного зайняття земельної ділянки, а також наведений розрахунок розміру шкоди, заподіяної такими діями.

Як стягнути аліменти з людини, яка живе за кордоном?

За Українським законодавством батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, незважаючи на  те, в якій країні вони проживають.

Отож, підготували для вас покрокову інструкцію про те, як стягнути аліменти з одного з батьків, який відмовляється добровільно їх сплачувати та проживає за кордоном.

Крок 1. Найперше, що потрібно зробити, це отримати рішення суду України про стягнення аліментів. У цьому вам може допомогти система безоплатної правової допомоги, контакти найближчого пункту доступу до безоплатної правової допомоги, Ви можете знайти на нашому сайті – www.legalaid.gov.ua, або звернутись за телефоном гарячої лінії системи безоплатної правової допомоги – 0 800 213 103.

Той із батьків, із ким мешкає дитина, має право звернутися до суду з відповідним позовом. І вже з рішенням національного суду про стягнення аліментів стягувач може звертатися до компетентного органу (суду) іноземної держави.

Крок 2. Звернутися до суду іноземної держави з клопотанням про визнання та виконання рішення суду України.

Дане клопотання повинно містити інформацію про відповідача (боржника), а саме:

повне ім’я, дату народження, громадянство, адресу проживання протягом останніх 5 років (наскільки це відомо Вам, рід занять і місце роботи, фотокартку (за можливості), наявні відомості про фінансові та сімейні обставини боржника, у тому числі інформація про майно, яке йому належить та іншу будь-яку корисну для справи інформацію.

Вказане клопотання необхідно надіслати до Міністерства юстиції України через територіальне управління юстиції, контакти яких Ви можете знайти на сайті Мін’юсту – https://minjust.gov.ua/str_ter.

До клопотання необхідно додати документи, оформлені належним чином судом, що виніс рішення, а саме:

• копія судового рішення;
• довідка про те, що рішення набрало законної сили;
• довідка про часткове виконання або невиконання рішення на території України
• довідка про те, що відповідач був належним чином повідомлений про день судового засідання, та копії документів, що це підтверджують, якщо відповідач не брав участі в судовому засіданні;
• копія протоколу судового засідання (або журналу судового засідання), під час якого справу про стягнення аліментів було розглянуто по суті;
• фотокартка стягувача.

Також, зверніть увагу на ці моменти:

Клопотання та документи, що до нього додаються, надаються українською мовою разом із перекладом на офіційну мову договірної сторони, на території якої пропонується здійснити визнання і виконання рішення.

Рішення по цьому питанню приймається протягом 1 місяця від дня його надходження. Цей строк може становити більш ніж один місяць, якщо для звернення за кордон потрібно отримати додаткову інформацію або документи та вжити інших заходів для належного оформлення клопотання.

Нотаріально завірений переклад не вимагається. Достатньо, якщо переклад офіційно засвідчений перекладачем або бюро перекладів.

Вимога консульської легалізації або засвідчення документів апостилем також не застосовується до документів відповідно до конвенцій.

Якщо у вас виникли додаткові питання, ви можете звернутися до системи безоплатної правової допомоги, зателефонувавши за єдиним телефонним номером системи безоплатної правової допомоги – 0 800 213 103. (дзвінки зі стаціонарних та мобільних телефонів в межах України безкоштовні), або відвідати сайт – https://www.legalaid.gov.ua/, чи самостійно знайти правову інформацію, що вас цікавить на сайті правових консультацій – https://wiki.legalaid.gov.ua/

Як встановити родинні відносини, якщо в документах розбіжності?

Інколи одна неправильна літера у прізвищі стає «каменем спотикання» при оформленні спадщини, різного роду договорів, пенсії по втраті годувальника… І в документах брат – не брат, і батько – не батько. Найчастіше помилку у написанні прізвища, імені або по батькові помічають уже після смерті родича, коли прийшовши до нотаріуса, виявляється, що підтвердити родинні відносини неможливо через розбіжності у документах. У такому разі, або у разі відсутності будь-яких документів про підтвердження родинних відносин, такий факт потрібно доводити у судовому порядку.

Перш ніж подати заяву до суду, потрібно звернутись до органу, який видав документ, в якому допущена помилка. До прикладу, якщо це свідоцтво про народження або свідоцтво про смерть, то варто звернутись до відділу Державної реєстрації актів цивільного стану із заявою про внесення змін,  доповнень чи виправлень у записи актів цивільного стану. Якщо  ж змінити нічого неможливо, відповідний орган надасть роз’яснення або довідку про неможливість поновлення втрачених записів або внесення змін.

Із заявою про встановлення факту родинних відносин слід звернутись до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за місцем проживання  заявника у порядку окремого провадження (ч. 1 ст. 316 Цивільного процесуального кодексу України) із дотриманням вимог, встановлених ст.175 ЦПК України.

У такій заяві зазначається:

• який факт заявник просить встановити та з якою метою;
• причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт;
• докази, що підтверджують даний факт.

До заяви необхідно додати:

• документи, що посвідчують особу заявника;
• документ, що підтверджує родинні відносини, в якому допущені розбіжності (свідоцтво про народження, свідоцтво про смерть і т.п.);
• роз’яснення або довідка про неможливість поновлення втрачених записів, внесення змін і доповнень, виправлень у записи актів цивільного стану;
• докази, які підтверджують наявність родинних відносин (довідки органів місцевого самоврядування, виписки з погосподарських книг або домових книг, листи, рішення судів, сімейні фотографії і т.п.).

Для таких справ важливо, щоб факт, що встановлюється судом у порядку окремого провадження:

• мав юридичне значення, тобто встановлювався з певною метою: оформлення спадщини, пенсії у зв’язку із втратою годувальника, одержання компенсації тощо.
• мав безспірний характер, тобто ніким не оспорюється (при наявності спору про право суд може відмовити у відкритті провадження або залишити заяву без розгляду).
• чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичного факту.

Заінтересовані особи у таких справах можуть бути й інші спадкоємці, територіальна громада, орган державної влади, залежно від мети встановлення.

За подання заяви до суду слід сплатити судовий збір – 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 1 січня календарного року (на сьогодні – 496,20 грн.).

Рішення суду про встановлення факту родинних відносин є підставою для отримання необхідного документу, а не замінює його.

Щоб згодом не витрачати час та гроші на встановлення фактів у судовому порядку, будьте пильні та уважні при отриманні будь-яких документів, що встановлюють особу, і перевіряйте у них кожну літеру.